Не знав, що коли падає на плечі
Під поглядом твоїм вологий сніг
Він важить стільки ж, що й усі ті речі
Що жоден з нас так і не відпустив
Й поміж нами росте темрява прірви
Хибний шлях кличе нас знов
Але виринай зі снів
Шкода, що болить
Та нащо сліди свої ставити двічі
У минулорічний сніг?
Знаєш же, тобі
Зміни так личать
І ми вирушимо в світ
Вихреснувши мить
Де хтось з нас за звичкою іншого кличе
Відпускаючи, люби
Себе більш за всіх
Це так тобі личить
Я обіцяю назавжди піти
Ти обіцяєш змінитись на краще
І я довіряю, та вже в самоті
На цьому тлі, щиро вважаючи: зі мною важче
Ти знов розквітнеш з приходом весни
Цього разу не позичай на це чужої думки
Досвід таки дається взнаки
Любов до себе — твої обладунки
Не іди в темряву прірви
Хибне те, що кличе нас знов
Але виринай зі снів
Шкода, що болить
Та нащо сліди свої ставити двічі
У минулорічний сніг?
Знаєш же, тобі
Зміни так личать
І ми вирушимо в світ
Вихреснувши мить
Де хтось з нас за звичкою іншого кличе
Відпускаючи, люби
Себе більш за всіх
Це так тобі личить
Але виринай зі снів
Шкода, що болить
Та нащо сліди свої ставити двічі
У минулорічний сніг?
Знаєш же, тобі
Зміни так личать
І ми вирушимо в світ
Вихреснувши мить
Де хтось з нас за звичкою іншого кличе
Відпускаючи, люби
Себе більш за всіх
Це так тобі личить