Як летіли ракети на наше місто Дитини не стало, а їм там смішно За що заслужила втрату дитинства Ні радості, ні дружби, а холод і відстань Коли вимкнули світло - дали нам темряву Це дуже підло - в спину ножем В чому ж ми винні? Люди, що землю свою люблять І незалежні є тут Кожна ракета то цвях, забитий у серце Ніхто і подумать не міг, що ось так доведеться Діти сьогодні стискають кулак, сильніше дорослих Їм відчувати цей жах, найбільше не просто А в тій будівлі був затишок та тепло Вони забрали дім та не забрати в нас любов Холодні долоні видніються з поміж завалин Скільки потрібно терпіти ще людям Та скільки ховатись в підвали Виють сирени, а квіти не в'януть, маємо сили боротись За щире майбутнє, світлеє небо, старість та молодість Руки тремтять, розстріляні вікна, чутно тидячі крики Ракети дитинства в пам'яті їхній, мабуть вже навіки Як летіли ракети на наше місто Дитини не стало, а їм там смішно За що заслужила втрату дитинства Ні радості, ні дружби, а холод і відстань Коли вимкнули світло - дали нам темряву Це дуже підло - в спину ножем В чому ж ми винні? Люди, що землю свою люблять І незалежні є тут