Навряд чи всі слова цього світу Здатні передати почуття, Що в мені ховаються. Часом мені здається, Що ми з тобою – маленькі діти, А хтось дорослий і сильний З нами, маленькими, грається. Я так боюся лишатися З самим собою на одинці, Коли стогне серце І душа рветься назовні. Вже кілька місяців Мені зовсім не спиться, Незалежно від того, Місяць – молодик чи вповні... Я ні з ким не ділюся Тугою своєю глибокою... І бажання ховаю за маскою спокою... Просто ніжно так доторкнутись... (4) Я живу за розкладом, Який сам собі чітко встановлюю, Зусиллями волі не даю собі Впасти в депресію, Бо вже жодних життєвих принад Якось не вловлюю І щось постійно роблю, Щоб поменше думок в процесі... Мій світ перевернутий, Мої нерви напружені. Хочу бачити сни – яскраві, Тобою наповнені. Натомість – сотий раз Вислуховую судження, Що життя є життя, а ми в ньому Жалюгідні й втомлені. Ледве тягнуться дні Від дати до дати... Я готовий все, що маю, Віддати, щоб... А якось випадково натраплю На нашу з тобою мелодію, І втрачаю контроль, Одразу зриваюсь в істерику. Я сам своє щастя віддав Невідомому злодію – Ніби нічого нового, А наче відкрив Америку. Я знаю, що вже не верну І нічого не вдію, І не маю можливості Навіть мати надію...