по першій самотньої ночі і тиша жива, і зоряний пил над дахами іскриться холодом, хтось поверхом нижче життя виглядає з вікна, хтось поверхом нижче любов начиняє золотом. зламався. сидів слідкував як будинок у сплячку впадав, між тонкими стінами стоншився сам, розмився, все слухав як місяць закоханий совам співав і неба рядками додолу мотивом знайомим котився в земну нелюбов, у сумні безгеройські часи, в сусідську неприязнь, в розлиті калюжі бруду, в замулені розпачем ріки, у чорні як нафта ліси, летів і дзвенів, як провісник страшного суду. по третій самотньої ночі нечистий не спить, щедрить компліментами, кличе у нові мандри, хтось поверхом нижче чекає на істини мить, хтось поверхом вище не спить разом з нами. зламався. розсипано все, дзеркала безнадійно брешуть, в обличчях знайомих згасають прекрасні часи, скільки нам світла лишилося - рік чи десять? вітер між голого гілля чекає приходу весни. заснув.