Турнікет гільйотиною навпіл розрубує день,
За спиною лишаючи ліжко і неба блакить,
Тільки сонце у вікна заглядує де-не-де.
Хоч здається тобі, що заскочив сюди лиш на мить,
Час невпинно біжить, наче горлом твоїм кров біжить.
І комп'ютери, ніби у вулику бджоли, гудуть,
Зрідка вітер влітає в прочинене трохи вікно.
Підіймаються люди із місць своїх і кудись йдуть,
На столах по собі залишають відкриті блокноти.
Їх колеги довкола розгублено лиш роззирнуться
І повернуться до роботи.
Ей!